Сорок - не вік!
Ось ви зараз, мабуть, подумали, що це я знову осідлав свого улюбленого коника і буду говорити про те, як корисний бодібілдинг зокрема і тренінг з обтяженнями взагалі для тих, «кому за ...» А ось і не вгадали! Просто той випуск нашого журналу, який ви зараз тримаєте в руках, сороковий. І до зовсім вже круглого ювілею, який ми з вами, сподіваюся, будемо відзначати досить урочисто, залишилося буквально рукою подати. Але то буде потім. А зараз ...
Зараз мені хотілося б згадати. Згадати як я загорівся ідеєю створення журналу, який міг би стати гідним конкурентом тодішнім «білдерскім» виданням. І як я здивувався, коли двоє моїх друзів - одного з них вже немає, інший далеко - презентували мені номер нового журналу, тільки-тільки що з'явився в Росії. Пам'ятаю свою першу статтю, віддану в «Залізний світ», пам'ятаю наші палкі суперечки із засновником журналу Вадимом Годлевський про те, як зробити його дітище краще, досконаліше. Таким, на яке б дорівнювали всі інші видання. Дітище, яке дуже швидко стало нашим спільним ...
Пригадую всіх тих, хто працював у журналі тоді і працює до цих пір. Пам'ятаю тих, хто зараз у «Залізній світі» уже не публікує свої статті, але хто, так чи інакше, залишив у ньому помітний слід. Це Борис Іванович Шейко, Віра Соловйова (де ти зараз і що з тобою?), Гедас Степонавічюс, неповторний Олексій Кірєєв, більш відомий як «Доктор Скінхед», Інна Шелехова, Вадим Протасенко, Олексій Веселов (дай йому Бог удачі в його новому починанні !), Володимир Писарєв, Юрій Вільгельм, хлопці з дизайн-студії Аеліти Жумаевой ... І пам'ятаю тих, кого з нами, на жаль, вже немає. Саша Силюк, Влад Нечипоренко, Саша Переддень - кожен з них віддав «Залізному світу" більшу частину своєї душі ...
Сорок - це, насправді, не вік. І для людини, і для журналу. Зберігши старий кістяк, ми «обросли» новими авторами, які зуміли влити в «Залізний світ» порцію свіжої крові. Ми по-доброму «змужнів», але не закостеніли - як і будь-який живий організм, наш журнал постійно зростає і розвивається. І - дасть Бог - ми зможемо здивувати наших читачів ще не раз і не два!
І зовсім уже небагато - буквально трохи - не по темі. Хоча ... як сказати, адже і це відступ пов'язано з віком, але тепер вже не журналу, а людину. Ми - ті, кого можна віднести до старшого покоління - як-то звикаємо у міру дорослішання трохи сварити молодь. забуваючи при цьому, що й самі колись пережили подібне ставлення - нерозуміння, змішане з зневагою й ласкавістю. У нашому випадку молодим хлопцям дістається за те, що вони - слабаки, позбавлені сили волі, стійкості і так далі, і тому подібне. Ось тільки чи варто так до них ставитися? Вони не краще і не гірше за нас. Вони просто інші. Вони не хочуть, щоб ми вибирали за них - вони хочуть робити свій вибір самі.
Мені було б приємно, якби мої сини пішли по моїй стезі, продовжили те, що почав я. Але не менш приємно мені буде, якщо кожен з них в житті вибере свій шлях і пройде його гідно, буде успішний саме у своїй справі. Що ми можемо зробити? Служити гідним зразком для наслідування, а не джерелом помилок, на яких молоді будуть вчитися. Що? Вже пізно і щось міняти не вийде? Ну вже немає! Сорок - не вік, так само, як і п'ятдесят, і ... І пізно не буває ніколи!
Юрій Бомбела, головний редактор
