Про свій статут і чужому монастирі
Або Ще раз про об'єктивність суджень
Рубрика: «Слово головного редактора»
Подзвонив днями наш представник в США Антон Доценко і драматичним голосом прорік: «А Вовку-то засудили ... Причому, так бридко, що він навіть подумує «зав'язати» з виступами в IFBB ». Для тих, хто не зрозумів: мова йде про виступ нашого колишнього співвітчизника, а нині громадянина США, «профі» IFBB Володимира Сизова на турнірі «Тіхуана Про». Вова - близький друг Антона, тому реакцію останнього я списав на суб'єктивізм і особливого значення їй тоді не надав. А потім отримав фото - все від того ж Антона, подивився на них і зрозумів, що гарячкував-то він не даремно ...
Звичайно, про попадання Сизова до трійки призерів, на що так сподівався наш палкий друг (путівка на «Олімпію», як ніяк), і мови не було. А ось про п'ятірку говорити можна було, і дуже навіть голосно і наполегливо. Але - Володимир не потрапив не тільки в п'ятірку, але навіть і до числа п'ятнадцяти кращих. Трохи світла на причини такої зневаги з боку «билдерском» Феміди пролив розмова Вови з одним із спортсменів, підслухана його другом в кулуарах. «Ти що, з суддями посварився? - Та ні, начебто ... - А чого ж вони так наполегливо хочуть тебе «засунути» подалі? »
До речі, ось вам витончене рішення, до якого раз по раз вдаються за океаном щодо чимось не догодили атлетів: їх викликають в останньому порівнянні. На якому, як правило, вже ніхто не зосереджується і згодом нікого з порівнюються атлетів не пам'ятає. Був у тому порівнянні однозначно кращим? Так серед гірших ж, а з кращими його ж не порівнювали ...
До чого я це все говорю? Ні, зовсім не до того, щоб ще раз пуститися в розмову про те, що бодібілдинг - зовсім ніякої навіть і не спорт. Це і так зрозуміло. У першу чергу мені згадалася приказка про свій статут і чужому монастирі. Це я до того, що на «захід» сподіватися не варто - він нам не допоможе. На цьому самому «заході» свої правила гри, і вони суттєво відрізняються від правил fair play. І основне з них: у перших рядах повинен бути популярний, «розкручений» атлет, кумир публіки. А якщо його ще й «підпирає» потужний спонсорський контракт, то шлях у нього один - в призери або навіть в переможці.
Наших (справжніх і колишніх) там знають, вони миготять на сторінках Muscular Development, FLEX'а та інших популярних «Качковських» видань? Немає. З гостьовими позування наші їздять, семінари проводять? Немає. Спонсори наших хлопців (якщо вони є, звичайно) дають гроші на проведення великих турнірів? Немає. Нарешті, у когось із наших є «волохата рука» в суддівському корпусі за океаном? Немає. Женя Мішин та Оксана Гришина? Ті самі винятки, які тільки підтверджують правило. Та й то сказати: і той, і інша живуть строго за заокеанського «статуту». Тому-то вигуки: «Та ми їх усіх порвемо!", Які міцнішають, як тільки у нас з'являється чергова «біла надія», слід стримувати - не порвемо, у всякому разі, зробити це зовсім непросто. Справедливості заради треба сказати, що останнім часом кількість таких вигуків істотно поменшало.
А друге, про що подумалося: а адже немає більш безправних людей, ніж спортсмени! Їх можуть дискваліфікувати за зовсім надуманим звинуваченням, їм можуть заборонити публічно висловлювати свою думку (і це незважаючи на свободу слова, яку, начебто, ніхто не скасовував), їх можуть просто цинічно засудити, позбавивши не тільки перемоги, а й грошей, а заодно і можливості їх заробляти надалі. А вони повинні мовчати в ганчірочку. Що цікаво: якщо спортсмен таки вирішується на відстоювання своїх прав у суді, він має чималі шанси на успіх.
Ні, я не закликаю всіх і кожного після вердикту, який здається їм неправильним або упередженим, бігти до суду. Просто було б, напевно, не так погано в бодібілдингу мати щось на зразок апеляційної комісії, яка розглядала б, в тому числі, і скарги на необ'єктивне суддівство. Може, тоді б і зменшилася кількість тих суддів, які одним помахом руки можуть зламати спортсмену долю, «засунувши» його куди подалі ...
Юрій Бомбела,
головний редактор
Товар доданий: Понедельник 28 ноября, 2011.
